Матеріал опубліковано в журналі “Український юрист” за вересень 2014 року.
Говоримо «євроінтеграція» – розуміємо «практична реалізація умов Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським союзом і його державами-членами, з іншої сторони». Для тих, хто не встиг ознайомитися, скажу, що текст Угоди разом з додатками та протоколами в українському перекладі – це близько 1200 сторінок з прямими та непрямими посиланнями на норми права Європейського Союзу.
Навіть після поверхневого ознайомлення зі змістом Угоди, можна зробити висновок, що під її регуляторний вплив з часом потраплять не лише експортери-імпортери товарів чи послуг, а й гравці виключно внутрішнього ринку України, тобто, клієнти майже всіх юридичних фірм. Цілком логічно, що споживачі правової допомоги будуть потребувати належного консультування з питань змін, що наближаються, адже розуміння перспектив є необхідною складовою планування.
Нажаль, будучи відвертим, можна констатувати, що висококласних практикуючих фахівців з права ЄС в Україні можна перелічити на пальцях. Однак, я не певний, що закордонні колеги, які ще не присутні на теренах нашої держави, будуть поспішати це змінювати. Розглядаючи економічний та політичний стан України в сукупності, ми можемо констатувати туманні перспективи змін на краще, як аргумент «За», та ряд наразі існуючих негараздів, як суттєве «Проти». Спроба вийти на український ринок юридичних послуг для закордонних колег в найближчі два роки, на мій погляд стане авантюрою з невиправданими ризиками. В той же час, очевидною є потреба українського клієнта в навичках та досвіді європейських юристів.
Припускаю, що новим маркетинговим трендом може стати відкриття національними юридичними фірмами офісів в Європі. Я бачу в таких діях лише намагання правильно позиціонуватися перед клієнтами, адже існування реальної конкурентоздатності української юридичної фірми на ринку юридичних послуг Великої Британії, Німеччини чи Франції викликає великі сумніви.
Підсумовуючи викладене, вважаю, що над євроінтеграційними процесами українських підприємств мають працювати європейські колеги за умови залучення українських фахівців до роботи над окремими питаннями відповідних проектів, що будуть безпосередньо пов’язані з вітчизняними особливостями. Принаймні, це буде актуально в найближчі декілька років, поки національний ринок юридичних послуг не виховає власних професіоналів відповідного рівня. Тому, на мій погляд, наразі варто приділяти особливу увагу питанню тісної співпраці з європейськими юристами, а не конкурування з ними в Україні або за її межами.