Представництво інтересів у судових справах при розірванні шлюбу

Конституція України закріплює за кожною особою право на правову допомогу, а також право вільно обирати собі захисника.

Фізичні особи мають право самостійно представляти свої інтереси у суді або діяти через представника, повноваження якого закріплені законодавством України, підтверджені відповідним договором про надання правової або юридичної допомоги, а також відображені у відповідній довіреності, наданої фізичною особою повіреному для захисту своїх прав та інтересів.

Так, наприклад, цивільно-процесуальний кодекс України передбачає, що сторони, треті особи, особи, які за законом здійснюють захист прав, свобод та законних інтересів інших осіб, заявники та інші заінтересовані особи в окремому провадженні у цивільному процесі можуть брати участь особисто, а також через представників (ч.1 ст.38 ЦПКУ).

Представниками у суді можуть бути як адвокати, так і інші особи, які досягли повноліття, мають цивільно-процесуальну дієздатність і повноваження яких належно посвідчені, відповідно до чинного законодавства України.

Розірвання шлюбу, як і в цілому сімейні правовідносини, відноситься до спеціальної категорії справ, які мають свої особливості. Зокрема, Сімейний кодекс України не передбачає участі представника у судовому процесі, який стосується розірвання шлюбу.

Сімейний кодекс України зазначає, що шлюб може бути припинений внаслідок його розірвання за позовною заявою одного з подружжя (чоловіка або дружини) на підставі рішення суду (ч. 3 ст. 105 Сімейний кодекс України).

Пред’явлення позовної заяви до суду повинно бути здійснено безпосередньо одним з подружжя.

На практиці,  досить часто можна зіткнутися з тим, що після подачі позовної заяви  про розірвання шлюбу представником, з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством України норм, позовну заяву повертають позивачу з формулюванням, що заява була подана особою, яка не має повноважень на ведення справи у суді.

Свою позицію судді обгрунтовують наступними аргументами. По-перше, участь представника при розірванні шлюбу прямо не встановлена Сімейним кодексом України, будь то розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в окремому провадженні чи  подача позовної заяви одним з подружжя. По-друге, при розгляді сімейних справ суди посилаються на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 21.11.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а саме на п.15 Постанови в якій підкреслюється, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду,  має бути зареєстроване в державному органі РАЦС за заявою  колишньої  дружини  або  чоловіка.

Таким чином, сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником  одного  з  подружжя,  або  їх  обох  за  довіреністю останніх,  а правила Цивільного кодексу України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються.

Отже, виникає логічне питання: З якою метою особа звертається до фахівця в галузі права?

Відповідаючи на поставлене питання, одразу хочу зазначити той факт, що позиція суду в цьому питанні є досить чітка та зрозуміла.

При вирішенні справи про розірвання шлюбу суддя повинен з’ясувати дійсні причини, які спонукали до цього, а також встановити та підтвердити той факт, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя, подружжя в цілому чи їхніх дітей.

З’ясування даних причини, може бути розкрито у повному вигляді, виключно, самим подружжям, будь то чоловік чи дружина. Адже, крім них, ніхто не може знати напевне, яка атмосфера панувала або панує у сім’ї, та чим насправді аргументовані доводи тієї чи іншої сторони.

Проте, відповідаючи на наше питання, ми, перш за все, відстоюємо інтереси саме нашого Клієнта, який звернувся до нас, як до юристів або адвокатів, для захисту своїх прав та інтересів під час розірвання шлюбу.

По-перше, при зверненні до фахівців Клієнт бажає мінімізувати свою участь у судовому процесі, а, при можливості, й взагалі її виключити. По-друге, Клієнт, як особа яка не розуміється в юридичних питаннях, бажає довіритися спеціалістам, які зможуть їх вирішити належним чином та з гарантованим позитивним результатом.

Одразу хочу зазначити той факт, що не всі судді так категорично відносяться до представників у судовому процесі під час розірвання шлюбу (орієнтовно відсоткове співвідношення може становити 50 на 50).

Проте, щоб уникнути можливих незручностей та, в першу чергу, не розчарувати свого Клієнта, пропонуємо заздалегідь прорахувати дану позицію суду, вживши усіх можливих заходів щодо уникнення такої ситуації.

По-перше, слід зазначити, що Позовну заяву бажано підписувати особисто Позивачу (якщо ми представляємо інтереси Позивача), а вже в подальшому можна діяти через представництво інтересів. Такий варіант є досить результативним: суддя приймає до уваги той факт, що позов підписано безпосередньо учасником сімейних відносин, а отже він, принаймні, ознайомлений зі змістом позовної заяви.

По-друге, для того, щоб не викликати негативної реакції з боку суддів неявкою сторін у судове засідання (в даному випадку ми маємо на увазі Позивача або Відповідача), необхідно завчасно підготувати та подати клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача/Відповідача.

По-третє, у разі, коли суд все ж таки зобов’язав Позивача або Відповідача з’явитися у судове засідання, провести необхідний інструктаж стосовно дій під час судового засідання та контролювати ці дії, вже безпосередньо, у судовому процесі.